Ефесянам 5:1-14

Пишучи свої послання чи листи, апостол Павло часто розділяє їх на дві частини, де в першій частині він викладає слово про наше виправдання, тобто спасіння і прощення гріхів, а в другій частині він пише слово про наше освячення, тобто наше нове життя у Христі та плоди віри в Нього. Послання до Ефесян не є цьому виключенням. Так у перших трьох розділах Павло пише про Божий відвічний план спасіння, а від четвертого до шостого включно – про наслідки дії Божої спасаючої благодаті на віруючого. Слово ж Боже, яке ми сьогодні розглядаємо знаходиться саме в другій частині послання.

У п’ятому розділі послання до Ефесян апостол торкається питання святості нового життя християнина, що стосується Шостої заповіді. Однак, перш ніж сказати про це, Павло ще раз нагадує нам про основу нашої мотивації до цього нового життя святості: «Отже, будьте наслідувачами Богові, як улюблені діти, і поводьтеся в любові, як і Христос полюбив вас, і видав за нас Самого Себе, як дар і жертву Богові на приємні пахощі» (Еф.5:1-2).

«Бог є любов», - каже апостол Іван дуже просто. Бог не просто має любов і чинить її. Сам Бог є любов. Його ціле єство – це любов. Бог – це палаюча любов, як на небі, так і на землі. Бог – це океан любові, який переповнює все. Він виявив себе як невимовно люблячий Бог. Він любив нас навіть ще до нашого існування. Він полюбив нас ще з вічності. І вже з вічності Він вирішив виляти всю Свою любов на нас.

Він створив нас. А коли ми згрішили і стали Його ворогами, Він не забрав від нас Своєї любові. Натомість, Бог видав Свого Єдинородного Сина на страждання і смерть замість нас. А Він, Син вічної любові, охоче пожертвував Собою замість нас на вівтарі хреста. Він віддав Себе Богові як повністю прийнятну досконалу жертву. За рахунок цієї жертви Божа справедливість, яка зазнала образи від наших гріхів, була улагоджена, і ми стали прийнятними в Ньому, не зважаючи на наші гріхи. Через Христа Бог примирився з нами.

Це є модель любові, за якою християни себе оцінюють, яку вони наслідують. Подібно до малюка, який намагається імітувати свого тата, коли ходить, говорить, чи щось робить. Через те, апостол Павло не закликає нас чинити любов, але «ходити в любові». Під цим він має на увазі, що життя християнина повинне бути постійною любов’ю до Бога і до ближнього. Ця свята любов має наповнювати і зворушувати його серце. Вона має проявлятись в його мові, на його обличчі. Вона є мотивацією всіх його діл. Сам Бог і Його любов повинні перебувати в християнині.

Павло каже нам, щоб ми наслідували Бога «як улюблені діти». Він визнає, що цей заклик не стосується всіх людей. Бо як може бідна людина, яка все ще перебуває у смерті гріха і його марноті, людина, яка не визнає Бога за вище добро, котра блукає як сліпець, шукаючи спокою і миру в світі та його речах, як може така людина наслідувати Бога в любові? Якщо вона чує заклик до святої, божественної любові, вона відкидає його як глупоту. Навіть, якщо така людина і прагне вічної любові, її серце тягне її вниз.

Однак, християни через віру знають на досвіді цю любов, якою Бог із вічності їх полюбив, як батько любить своїх дітей. Пізнаючи цю любов, вони народжуються від Бога, стають учасниками божественної природи і правдивими дітьми вічної та досконалої любові. Вони зобов’язані як Божі діти любити, як їхній Отець любить. І вони отримують від Нього силу любити. Таким чином, пробудись! Ходи як Боже дитя у любові.

Продовження в аудіо...