Матвія 4:1-11

«Потому Ісус був поведений Духом у пустиню, щоб диявол Його спокушав. І постив Він сорок день і сорок ночей, а вкінці зголоднів. І ось приступив до Нього спокусник, і сказав: Коли Ти Син Божий, скажи, щоб каміння це стало хлібами! А Він відповів і промовив: Написано: Не хлібом самим буде жити людина, але кожним словом, що походить із уст Божих. Тоді забирає диявол Його в святе місто, і ставить Його на наріжника храму, та й каже Йому: Коли Ти Син Божий, то кинься додолу, бо ж написано: Він накаже про Тебе Своїм Анголам, і вони на руках понесуть Тебе, щоб об камінь коли не спіткнув Ти Своєї ноги. Ісус відказав йому: Ще написано: Не спокушуй Господа Бога свого! Знов диявол бере Його на височезную гору, і показує Йому всі царства на світі та їхнюю славу, та й каже до Нього: Це все Тобі дам, якщо впадеш і мені Ти поклонишся! Тоді каже до нього Ісус: Відійди, сатано! Бож написано: Господеві Богові своєму вклоняйся, і служи Одному Йому! Тоді позоставив диявол Його» (Мт.4:1-11).

Незадовго до цього, коли христився Ісус, небо відкрилось над Ним так, ніби хотіло спуститись на землю. Відразу після Його хрищення, пекло розкрилось під Христом і ринуло на Нього з усією його силою. Син Божий Своєю всемогутньою силою скинув Сатану з неба, проте, тут на землі, Він дозволяє нападати на Себе, дозволяє водити Себе, глузувати над Собою, насміхатися над Собою. Він не долає Сатану силою Своєї всемогутності, але в Своєму пониженні Він перемагає записаним Божим Словом. Вічне Світло бореться зі духом темряви, вічна Правда з духом обману, Найсвятіший бореться з духом нечистості, Небесний Цар зі немічним в’язнем пекла. Божий Син дозволяє Себе поставити на наріжника храму, дозволяє спокуснику вимагати, щоб Він поклонився тому. Яка це чудесна битва!

Коли ми читаємо, що «Ісус був поведений Духом у пустиню, щоб диявол Його спокушав», ми бачимо, що Христова битва не була випадковою. Вона була спланована Богом, Самим Небесним Отцем. Вона відбулася відповідно до Божої вічної благодатної постанови, а Христос охоче довершив цю битву. Якщо б Христос не хотів би цього, Сатана не з’являвся б перед Ним, не спокушував би Його, не нападав би на Нього. Але Христос тут не боровся за Себе. Натомість, Він боровся замість нас, як замінник всього людства.

Через гріх люди продали себе Сатані, ставши слугами і підданими його царства. Таким чином, коли Христос захотів викупити і спасти людей, Він прийшов як правдивий власник людських душ, щоб перемогти Сатану, щоб зруйнувати його царство, щоб забрати від нього здобич, щоб звільнити нас від влади темряви, і щоб привести нас через царство благодаті у царство вічної слави. Згодом про це Ісус розкаже притчу Своїм учням, порівнюючи Себе зі Сильнішим, що грабує «дім дужого»: «Або як то хто може вдертися в дім дужого, та пограбувати добро його, якщо перше не зв'яже дужого? І аж тоді він господу його пограбує» (Мт.12:29).

Христос зробив це, головно, Своєю викупною кровною жертвою на хресті за всі гріхи цілого світу. Саме цією жертвою голова змія була повністю розчавленою і всі люди були повністю викуплені. Боротьба Ісуса з дияволом у пустелі була лише початком. Це було перше зіткнення, яке мусів побороти Князь нашого спасіння, щоб розтоптати Сатану і завдати йому першого смертельного поранення. Це була перша поразка армії пекла, щоб вона побачила, що прийшов Сильніший.

Якщо Христа було б переможено в пустелі, це було б горе для нас. Але перемога була за Христом. Він славно переміг, переміг не для Себе, але для нас. Пута розірвані – ми вільні. Все, що ми втратили через гріхопадіння Адама, Христос відвоював у битві в пустелі. Людина з’їла із забороненого плоду дерева. Христос, Другий Адам, не їв і не пив, постив, сорок днів і ночей. Людина захотіла бути як Бог. Христос, Син Божий, поборов спокусу сумніву від Сатани, його глузування, коли той казав Йому: «Коли Ти Син Божий».

Продовження в аудіо...