
Християнські Проповіді
Християнські Проповіді
Про благословення Божого Втілення.
Великий лютеранський богослов Йоганн Ґергард завершує свій роздум про спасаючі благословення Христового Втілення такими словами: «Душе моя, безперестанку дякуй Богові, Котрий створив тебе, коли тебе ще не було, Котрий викупив тебе, коли через гріх ти була під вічним засудженням, і Котрий приготував для тебе невимовні радості та повноту слави, якщо ти вірою линеш до Христа твого Спасителя».
Розпочинає ж він свій роздум наступним чином:
"Бо я ось благовіщу вам радість велику" (Лк.2:10), сказав ангел при народженні нашого Спасителя. Справді великою є радість таким чином проголошена, ба, більшою ніж може осягнути людський розум.
Жахливим для нас було знаходитись під святим гнівом Божим, бути полоненим волі диявола, і бути під присудом вічного засудження. Але ще більш жахливим було те, що люди не знали про свій страшний стан, чи що були повністю байдужими до цього.
А тепер ангел приносить добру звістку про те, що в світ прийшов Спаситель, Котрий звільнить нас від усіх цих нещасть. Він прийшов як Лікар до духовно хворих, як Викупитель до полонених гріха, як Шлях до тих, хто заблукав, як Життя до мертвих у переступах і гріхах, та як Рятівник до загублених.
Як Мойсей (Вих.3:10) був посланий Господом, щоб звільнити синів Ізраїлевих від Єгипетського поневолення, так і Христос був посланий Отцем, щоб викупити людство від поневолення диявола. Як голуб, коли води відступали від лиця землі, повернувся з оливковим листком до Ноя в ковчезі (Буття 8:11), так Христос прийшов на землю, щоб проповідувати мир і примирення між людиною і Богом. Тож, радіймо і величаймо милість нашого Бога.
Хіба Той, Хто полюбив нас ще коли ми були Його ворогами (Рим.5:8), не зневаживши взяти нашу людську природу в найтісніший союз зі Своєю божественністю, забере щось добре від тих, хто є учасниками однієї плоті з Ним? Хто коли ненавидів Свою плоть (Еф.5:29)? Як Він може нас відкинути, коли у застосуванні такої високої та безмежної милості Він вчинив нас учасниками Його власної природи? – риторично запитує Ґергард.
Хто в найвищій думці може досягнути цієї дивовижної таємниці, а тим більше виразити її словами? Тут ми маємо найвищу високість і найнижчу ницість, найбільшу силу і немічну безпомічність, найславнішу велич і найбезславнішу слабкість. Що може бути вищим від Бога, або більш ницим ніж людина? Хто має більше влади за Бога, чи більше моральної немічності за людину? Хто може бути таким славним як Бог і слабким як людина?
Проте така висока сила розробляє план викуплення, який поєднує всі ці елементи, тоді, коли безмежна справедливість вимагала такого союзу. Який обмежений розум може осягнути велич цієї таємниці?
Відповідний викуп, безмірний за вартістю, вимагався за людську провину, бо людина відвернулася від Бога, безмежного Добра. Але що могло бути відповідним спокутуванням безмежному Богові? Таким чином, безмежна справедливість бере від себе, як це було, відповідне спокутування від себе принесене. І Бог Творець страждає в людській плоті, щоб людина, діло Його рук, не страждала вічно.
Продовження в аудіо...