Псалом 139

Псалом 139

Цей Давидів псалом є практичним обговоренням Божих властивостей, Божих атрибутів. У Святому Писанні немає абстрактних, філософських дискусій про Божі природу і властивості. У Біблії ми завжди бачимо Бога у дії, Котрий чинить добро і протидіє злу. Кожен із Божих атрибутів служить для нас втіхою і застереженням: застереженням для тих, хто не слухається Бога і втіхою для тих, хто вірує в Нього.

Всезнаючий

«Господи, випробував Ти мене та й пізнав, Ти знаєш сидіння моє та вставання моє, думку мою розумієш здалека. Дорогу мою та лежання моє виміряєш, і Ти всі путі мої знаєш, бо ще слова нема на моїм язиці, а вже, Господи, знаєш те все! Оточив Ти мене ззаду й спереду, і руку Свою надо мною поклав. Дивне знання над моє розуміння, високе воно, я його не подолаю!» (1-6).

Бог знає кожен наш рух, кожну нашу думку. Він навіть знає, що ми скажемо і що зробимо у майбутньому. Таке знання є для нас незбагненним, для нас, які обмежені простором і часом. Таке знання є загрозою для грішників. Нам всім буде вельми незручно у присутності когось, хто знає всі наші таємниці. Наскільки це буде жахливим для грішників, коли всі їхні дії, слова і думки відомі Святому Богові.

Але для тих, хто примирився з Богом через прощення їхніх гріхів у Христі Ісусі, Боже всеохоплююче знання є втіхою. Бог знає наші слабкості не для того, щоб скористатися ними, але щоб допомогти нам їх подолати. Бог знає наші турботи не для того, щоб ще більше їх розпалювати, але щоб нам допомогти з ними.

Бути під пильним Божим оком може бути або втіхою, або жахом. Наша відповідь залежить від єдиного: чи ми грішники, які намагаються втекти від розгніваного судді, а чи ми – любі діти в руках люблячого Отця? Це саме віра змінює нас від наляканого грішника до впевненого сина, віра, про яку пише апостол Павло:

«Як настало ж виповнення часу, Бог послав Свого Сина, що родився від жони, та став під Законом, щоб викупити підзаконних, щоб усиновлення ми прийняли. А що ви сини, Бог послав у ваші серця Духа Сина Свого, що викликує: Авва, Отче! Тому ти вже не раб, але син. А як син, то й спадкоємець Божий через Христа» (Гал.4:4-7).

Коли четверо чоловіків, видряпавшись на плаский дах юдейського дому, проробили в ньому отвір, щоб спустити перед Ісусом ложе з розслабленим, вони не знали про деталі діла викуплення, як це знаємо ми. Проте вони мали віру віруючого Старого Заповіту, віру, про яку знав Син Божий: «Провини твої постирав Я, мов хмару, і немов мряку – гріхи твої, - навернися ж до Мене, тебе бо Я викупив!» (Іс.44:22). Через що євангеліст Марко далі розповідає:

А Ісус, віру їхню побачивши, каже розслабленому: Відпускаються, сину, гріхи тобі! Там же сиділи дехто з книжників, і в серцях своїх думали: Чого Він говорить отак? Зневажає Він Бога... Хто може прощати гріхи, окрім Бога Самого? І зараз Ісус відчув Духом Своїм, що вони так міркують собі, і сказав їм: Що таке ви в серцях своїх думаєте? Що легше: сказати розслабленому: Гріхи відпускаються тобі, чи сказати: Уставай, візьми ложе своє та й ходи? Але щоб ви знали, що Син Людський має владу прощати гріхи на землі, каже розслабленому: Тобі Я наказую: Уставай, візьми ложе своє, та й іди у свій дім! І той устав, і негайно взяв ложе, і вийшов перед усіма, так що всі дивувались і славили Бога, й казали: Ніколи такого не бачили ми! (Мк.2:5-12)

Продовження в аудіо...