Луки 14:1-6 - Що в Суботу годиться?

«І сталось, що Він у суботу ввійшов був до дому одного з фарисейських старшин, щоб хліба спожити, а вони назирали за Ним. І ото перед Ним був один чоловік, слабий на водянку. Ісус же озвався й сказав до законників та фарисеїв: Чи вздоровляти в суботу годиться чи ні? Вони ж мовчали. А Він, доторкнувшись, уздоровив його та відпустив... І сказав Він до них: Коли осел або віл котрогось із вас упаде до криниці, то хіба він не витягне зараз його дня суботнього? І вони не могли відповісти на це» (Лк.14:1-6).

«Чи вздоровляти в суботу годиться чи ні?», - запитує Ісус фарисеїв про їхнє святкування суботи. Бо як вони дотримуються відпочинку сьомого дня? Звісно, не слуханням Божого Слова зі Христових вуст. Запросивши Ісуса спожити суботню вечерю в домі одного з їхніх старших, фарисеї, замість того щоб відпочивати у Божому Слові в суботу, «назирали за Ним».

Вони назирали за Ісусом, щоб злапати Його в чомусь, що би було порушенням святкування суботи. І здається, саме за цієї причини вони привели чоловіка хворого на водянку, щоб Ісус його уздоровив, тим самим ніби спокушаючи Його до ще одного зцілення в суботу. Фарисеї знали, що Ісус зцілить хворого, як це Він зробив із іншим в одну зі субот раніше. Знаючи про лицемірство фарисеїв, Христос їх запитує: «Чи вздоровляти в суботу годиться чи ні?».

Відповідно до фарисейського правила, головне в дотриманні суботи було не робити нічого. Освячення ж суботи Божим Словом було справою другорядною, справою, яку можна було б навіть і оминути. Фарисеї вважали, що виконання необхідної роботи любові в суботу, такої як уздоровлення хворої людини, є великим порушенням суботи.

Однак, вони не вважали порушенням суботи відмову слухати Боже Слово, їхню ворожнечу до Христа, їхнє лицемірство, марноту і гординю. Якщо вони з’являються в суботу в синагозі зі відкритими вухами, але глухими серцями, і слухають Закон і Пророків, промовляють якісь молитви і уникають повсякденної роботи в суботу, фарисеї вірили, що виконують Третю заповідь у найкращий спосіб.

Нажаль, подібних людей можна зустріти і посеред нас. Таких «виконавців суботи» вдосталь як в Україні, так і в Німеччині. Багато досих пір вважають великим гріхом працювати в неділю. Однак, не приходити в неділю до церкви, щоб там слухати Боже Слово і відпочивати у ньому, вони вважають не таким вже великим порушенням їхнього відпочинку.

Також є багато таких, хто вважає що не ходіння до церкви є великим гріхом, але вони не присутні на Богослужінні, щоб слухати Боже Слово собі на спасіння, але лише виконати те, що вони думають як про діло для Бога. Вони собі уявляють, що саме ходіння до церкви є виконанням ними суботи. Тобто до церкви вони приходять, щоб почути і виконати Закон, не звертаючи увагу на Євангеліє. Для них не важливо, чи вони слухають чисте Боже Слово, чи трішки сфальшовану його версію, чи вони чують об’явлену Божу правду, чи просто людське слово. Вони не досліджують те, що чують, але радше влещують свої вуха тим, що хочуть почути.

На кінець, є такі, які приходять до церкви, де Боже Слово ясно і чисто проповідується. Вони слухають його зі певною увагою. Вони навіть стають зворушеними Словом, як і частина фарисеїв, які дослухалися до Христового докору. Однак, не зважаючи на це, вони залишаються незмінними. Це так звані недільні християни. Бо приходить понеділок, і вони забувають Євангеліє, і продовжують своє життя у світських пристрастях і без Божого Слова.

Продовження в аудіо...