Луки 18:9-14 - притча про Митника і фарисея

«А для деяких, що були себе певні, що вони ніби праведні, і за ніщо мали інших, Він притчу оцю розповів. Два чоловіки до храму ввійшли помолитись, один фарисей, а другий був митник. Фарисей, ставши, так молився про себе: Дякую, Боже, Тобі, що я не такий, як інші люди: здирщики, неправедні, перелюбні, або як цей митник. Я пощу два рази на тиждень, даю десятину з усього, що тільки надбаю! А митник здалека стояв, та й очей навіть звести до неба не смів, але бив себе в груди й казав: Боже, будь милостивий до мене грішного!... Говорю вам, що цей повернувся до дому свого виправданий, радше ніж той. Бо кожен, хто підноситься, буде понижений, хто ж понижається, той піднесеться» (Лк.18:9-14).

“Лікаря не потребують здорові, а слабі. Не прийшов Я, щоб праведних кликати до покаяння, а грішних” (Лк.5:31-32) – відповідав Ісус фарисеям і книжникам за столом у домі митника Левія-Матвія, коли ті «нарікали на Нього, та учням Його говорили: Чому з митниками та із грішниками ви їсте та п’єте?» (5:30). Як добрий Учитель, Ісус повторює Свої навчальні теми, забезпечуючи або програмними нарисами, чим є притча про Блудного Сина, або навчальними підсумками.

Притча про фарисея і митника є таким підсумком про тих, хто приймає Ісуса, і тих, хто Його відкидає. Ця притча стверджує зі кристальною ясністю те, що слухач вже знає: Ісусове служіння характеризується приведенням грішників до покаяння та прямим нападом на само-праведність фарисеїв. «Бо кожен, хто підноситься, буде понижений, хто ж понижається, той піднесеться».

В Євангеліє від Луки Ісус двома думками: про царство і про віру, ставить виклик перед фарисеями. При кінці попереднього, 17-го, розділу Ісус відповідає на запитання стосовно приходу царства, кажучи: “Царство Боже посеред вас” (17:20–21). Далі Ісус відповідає на запитання, чи знайде Син Людський віру на землі (18:8), притчею про фарисея і митника. Царство присутнє у служінні Ісуса, зокрема у служінні Ісуса при столі з митниками і грішниками. Син Людський знайде віру на землі в тих, хто приймає Божий план, що проголошує себе серед грішників (таких як митник у цій притчі), які каються і приєднуються до трапезної спільноти Ісуса.

Фарисей і митник йдуть до храму для публічної молитви. Використання Єрусалимського храму за сцену для притчі нагадує нам про важливість храму в Євангеліє від Луки, і що Ісус скоро ввійде до храму, очистить його і навчатиме в ньому аж до того часу, поки Його розп’яття не скасує храмове поклоніння. Однак, на момент розповіді притчі, це все ще місце Божої присутності, а слухач може запити себе: “Чи обидва, фарисей і митник, входять у це святе місце зі шаною до присутності, яка тут є, присутності, що приносить спасіння?”

Публічна молитва дозволялася у храмі вранці та ввечері підчас викупного жертвоприношення, яке відбувалося о 9:00 ранку (3тя година) і о 15:00 після полудня (9та година). Ці двоє приходять у храм, місце Божої присутності, саме в час викупного жертвоприношення. Бо саме викуплення, яке згодом здійснить Месія, було причиною існування храму. Цей контекст притчі вказував на обітницю жертвоприношення Агнця, котрий забере гріхи народу раз і за всіх.

Молитва кожного починається з однакового звертання: “Боже”. Спочатку, фарисей представляється з найгіршими рисами, які той міг мати. Він стоїть окремо від усієї решти поклонників, проте на центральному місці, де кожний міг його бачити. Навіть у приватній молитві юдеї, зазвичай, мовчки не молилися. Тож цей фарисей, ймовірно, молився так, щоб інші могли його чути, бо такою є сутність його молитви!

Продовження в аудіо...