Луки 9:28-36 - Преображення

«І сталось після оцих слів днів за вісім, узяв Він Петра, і Івана, і Якова, та й пішов помолитись на гору. І коли Він молився, то вигляд лиця Його переобразився, а одежа Його стала біла й блискуча. І ось два мужі з Ним розмовляли, були то Мойсей та Ілля, що з'явилися в славі, і говорили про кінець Його, який в Єрусалимі Він мав докінчити. А Петро та приявні з ним були зморені сном, але, пробудившись, бачили славу Його й обох мужів, що стояли при Ньому. І сталось, як із Ним розлучались вони, то промовив Петро до Ісуса: Учителю, добре нам бути отут! Поставмо ж отут три шатрі: задля Тебе одне, і Мойсею одне, і одне для Іллі! Він не знав, що говорить... А як він говорив це, насунула хмара та їх заслонила. І вони полякались, як стали ті входити в хмару. І почувся ось голос із хмари, який промовляв: Це Син Мій Улюблений, Його слухайтеся! А коли оцей голос лунав, Ісус Сам позостався. А вони промовчали, і нікому нічого тих днів не казали, що бачили»

(Лк.9:28-36).

Επιστατα – Наставнику – саме так називали Ісуса учні підчас Галілейського служіння, коли були збентежені та не розуміли, що насправді відбувається.

Уперше в Євангеліє від Луки Петро називає Ісуса «наставником», коли, після того як Спаситель навчав народ із човна, Симон почув від Нього: «Попливи на глибінь, і закиньте на полов свій невід. А Симон сказав Йому в відповідь: Наставнику, цілу ніч ми працювали, і не вловили нічого, та за словом Твоїм укину невода» (Лк.5:4-5). Проте, коли Петро згодом побачив, що два човни були переповнені рибою, він вже не називає Ісуса «наставником», а «припав до колін Ісусових, кажучи: Господи, вийди від мене, бо я грішна людина!» (5:8).

«Наставнику, наставнику, гинемо!» - волали учні до Ісуса, Котрий спав у човні посеред розбурханої стихії Галілейського моря. А коли Той «встав, наказав бурі й хвилям, і вони вщухнули, і тиша настала» (Лк.8:24), вони запитували один одного: «Хто ж це такий, що вітрам і воді Він наказує, а вони Його слухають?» (8:25).

«Наставнику, народ коло Тебе он товпиться й тисне» (Лк.8:45), - відказав Петро Ісусові на запитання: «Хто доторкнувся до Мене?» (8:45), коли жінка, що була хвора на кровотечу, «підійшовши ззаду, доторкнулась до краю одежі Його, і хвилі тієї спинилася їй кровотеча» (8:44).

Коли, пробудившись на горі Преображення, Петро побачив у славі Ісуса та інших двох мужів, він знову каже: «Наставнику, добре нам бути отут! Поставмо ж отут три шатрі: задля Тебе одне, і Мойсею одне, і одне для Іллі!». «Він не знав, що говорить», - коментує Лука.

Побачивши Ісусову славу, а з Ним ще й двох великих мужів Старого Заповіту, Петро, подібно всім нам, захотів затримати цю славу на грішній землі, а можливо, із цією славою ввійти до Єрусалиму. Ми також, подібно Петрові, хотіли б, щоб відразу наша громада зросла до ста - двісті осіб, щоб за два - три місяці Україна перемогла Москву і настав мир, щоб наша країна відразу після війни стала сильною, багатою і квітучою, щоб ми і наші діти були постійно здоровими і щасливими, щоб земні гаразди оточували нас, і тоді, справді ми визнаємо, що Бог з нами.

Петро хотів слави без страждань. Однак, усе, що відбувалося на горі Преображення, показувало навпаки, спочатку страждання, а потім слава. Все, що Ісус говорив учням до Преображення також показувало навпаки. Петро вже встиг забути, що шість днів раніше Ісус розказував своїм учням про ціну Його учнівства, де вперше за все Євангеліє згадував про хрест:

«Коли хоче хто йти вслід за Мною, хай зречеться самого себе, і хай візьме щоденно свого хреста, та й за Мною йде. Бо хто хоче душу свою зберегти, той погубить її, а хто ради Мене згубить душу свою, той її збереже» (Лк.9:23-24).

Продовження в аудіо...