Християнські Проповіді

Римлянам 6:1-11

Andriy Honcharuk

Коли Господь Бог на горі Сінай казав: «Я Господь, Бог твій, що вивів тебе з єгипетського краю з дому рабства» (Вихід 20:2), Він сподівався на зміну ставлення серця в народу Ізраїля, щоб потім сказати: «Хай не буде тобі інших богів передо Мною!» (2М.20:3) та всі решта заповідей. Зміна ставлення серця була необхідною, щоб людина могла почути, що їй каже Бог, щоб людина була слухняною. Коли в Нагірній проповіді Господь Ісус казав Своїм учням: «Кажу бо Я вам: коли праведність ваша не буде рясніша, як книжників та фарисеїв, то не ввійдете в Царство Небесне!» (Мт.5:20), Він також говорив про необхідність зміни ставлення серця природньої людини, грішника.

На початку шостого розділу послання до Римлян апостол Павло говорить про нове ставлення серця охрищеного у Христа Ісуса віруючого: «Що ж скажемо? Позостанемся в гріху, щоб благодать примножилась? Зовсім ні! Ми, що вмерли для гріха, як ще будемо жити в нім? Чи ви не знаєте, що ми всі, хто христився у Христа Ісуса, у смерть Його христилися? Отож, ми поховані з Ним хрищенням у смерть, щоб, як воскрес Христос із мертвих славою Отця, так щоб і ми стали ходити в обновленні життя. Бо коли ми з’єдналися подобою смерти Його, то з’єднаємось і подобою воскресіння, знаючи те, що наш давній чоловік розп’ятий із Ним, щоб знищилось тіло гріховне, щоб не бути нам більше рабами гріха, бо хто вмер, того виправдано від гріха! А коли ми померли з Христом, то віруємо, що й жити з Ним будемо, знаючи, що Христос, воскреснувши з мертвих, уже більш не вмирає, смерть над Ним не панує вже більше! Бо що вмер Він, то один раз умер для гріха, а що живе, то для Бога живе. Так само ж і ви вважайте себе за мертвих для гріха й за живих для Бога в Христі Ісусі, Господі нашім» (Рим.6:1-11).

Перш ніж записати ці Богом натхненні рядки у своє послання, Павло викладає Римлянам дорогу спасіння, починаючи із проголошення Божого справедливого Закону всім, як поганам, так і моралістам, що теж і юдеям. Апостол збирає разом свідчення з різних книг Старого Заповіту про природню людину, про кожного з нас, «що юдеї й геллени – усі під гріхом, як написано: Нема праведного ані одного; нема, хто розумів би; немає, хто Бога шукав би, усі повідступали, разом стали непотрібні, нема доброчинця, нема ні одного! Гріб відкритий їхнє горло, язиком своїм кажуть неправду, отрута зміїна на їхніх губах, уста їхні повні прокляття й гіркоти! Швидкі їхні ноги, щоб кров проливати, руїна та злидні на їхніх дорогах, а дороги миру вони не пізнали! Нема страху Божого перед очима їхніми» (Рим.3:9-18).

І в цьому проголошенні апостол Павло стверджує два головних висновки його викладення: по-перше, „жодне тіло ділами Закону не виправдається перед Ним, - Законом–бо гріх пізнається”(Рим.3:20); по-друге, „всі згрішили і позбавлені Божої слави” (тобто Божого схвалення) (Рим.3:23).

Далі апостол Павло розкриває як для Римлян, так і для нас, вчення про виправдання грішника перед Богом, стверджуючи, що так само як усі є грішними і винними перед Богом, так і Боже виправдання, Божа праведність, для всіх: „Виправдовуються Його благодаттю, через відкуплення, що в Ісусі Христі, що Його Бог дав у жертву примирення в крові Його через віру” (Рим.3:24-25).

Отже, Христос є вирішенням парадоксу того, як Бог може бути справедливим суддею, який карає гріх, і одночасно люблячим Богом, котрий дарунком прощає гріх і проголошує всіх людей виправданими. Христова смерть замість нас є необхідною оплатою, яку вимагає Бог, і Бог проголошує всіх грішників виправданими. Це вселенське виправдання є важливою істиною. Коли б Бог виправдовував лише віруючих, тоді я б завжди дивився на свою віру, радше ніж на Христове виповнене діло мого викуплення, для запевнення в моєму спасінні. Я ніколи б не був повністю впевненим, тому що я б вагався, чи я вірю в те, що треба вірити, чи я достатньо твердо вірю, чи моя віра достатньо є чистою.

Продовження в аудіо...