Дії 2:1-13 - П'ятидесятниця

Чи пам’ятаєте ви про Вавилонську вежу? Я кажу про біблійну історію виняткової гордині людства і про велике розділення та розпорошення людей як її результат. Коли людина захотіла побудувати вежу до неба як колосальний монумент самій собі, втрутився Бог і «помішав Господь мову всієї землі». У такий спосіб Він понизив людину, зруйнував її плани і розділив об’єднане проти Нього суспільство.

Насправді, люди ще задовго до цього перестали розуміти один одного. Ще раніше глиняна посудина людини дала тріщину. Якщо мовний бар’єр не розділив би людей Вавилону, щось інше це би зробило. Хіба я не казав наскільки гордими вони були?

А тепер запрошую вас до розгляду дзеркального відображення цієї події у Новому Заповіті, до великого об’єднання народів, що сталося на П’ятидесятницю, до повного надій виправлення Вавилонського результату.

Єрусалим. У домі, де перебували вірні учні однодушно у молитві, «нагло зчинився шум із неба» і «язики поділені немовби огненні, та й на кожному з них по дному осів» (Дії 2:2, 3). Неосвічені галілеяни раптом заговорили мовами, яких вони не вивчали, мовами парфян, мідян, еламітів, римлян та інших, що стояли поруч. Враження від того, що учні переступили стародавній мовний бар’єр, поступилось враженню того, що ті насправді сказали. Петро проголосив, що люди Єрусалиму розп’яли Божого Сина, що звісно, жахливо і несправедливо, проте саме це було їхнім спасінням. Божий Син воскрес, Він живий.

І хоча вони були парфянами, мідянами, еламітами чи римлянами, вони зрозуміли Петра. Це був день роботи Святого Духа, Котрий завжди при ділі, завжди вказує, завжди об’являє, завжди приводить нас до Ісуса.

Коли людям разом були розбиті серця і разом вони були налякані скоєним, вони разом були помилувані. У цьому жалі та у цьому мирі вони знайшли єдиний шлях назад до Бога, і, як потім виявилось, єдиний шлях один до одного. Вони стали спільнотою благодаті, такою спільнотою, якої світ ще не бачив, спільнотою, що розмовляла однією мовою любові. Вони були охрищені на прощення їхніх гріхів, на прощення гріхів парфян, мідян, еламітів, римлян та решти зі трьох тисяч. Вони були омиті в Ім’я Ісуса Христа, Руйнівника бар’єрів.

Хтось добре сказав: «Якщо релігія погана, вона робиться ще гіршою». Ганебним є, коли мусульманин ненавидить індуса, коли юдей ненавидить християнина, коли християнин ненавидить будь-кого. Хтось може запитати: «Що доброго в релігії, коли вона розділяє, зводить бар’єри між людьми, розводить їх по синагогах, мечетях і церквах, створює секти і деномінації?». Хіба всі люди не повинні бути однією сім’єю?

Наївним буде звинувачувати Християнську віру в усіх проблемах світу. Бо лише Ісус давав заповідь: «Любіть ворогів своїх», вже не кажучи про спонукаючу причину насправді хотіти цього. Жодна інша етика не досягнула таких висот. Абсурдним буде казати, що світ був би кращим, якщо забрати якимось чином Христовий вплив на нього.

Справді, світ переповнений фальшивими релігіями, що також і безхристовими версіями християнства. Проте навіть вони не мають монополії на зведення бар’єрів між людьми. Політична ідеологія, національність, стать, раса і навіть економіка – усе стає приводом ненависті між людьми. Напевно за причиною треба дивитися глибше. Причина у самому людстві, у самій людині. Насправді щось не те з нами. І це «не те» лише Християнство належно називає, належно описує і серйозно зустрічає. Насправді, лише Християнство щось робить із тою частиною мене, що ненавидить, що плекає всяку дурість, тою частиною мене, що лякає мене, яку я осуджую, яку знову і знову розпинаю.

Продовження в аудіо...