Марка 2:1-12

Коли четверо чоловіків, видряпавшись на плаский дах юдейського дому, проробили в ньому отвір, щоб спустити перед Ісусом ложе з розслабленим, вони не знали про деталі діла викуплення, як це знаємо ми. Проте вони мали віру віруючого Старого Заповіту, віруючого часів Ісаї: «Провини твої постирав Я, мов хмару, і немов мряку – гріхи твої, - навернися ж до Мене, тебе бо Я викупив!» (Іс.44:22). Через що євангеліст Марко далі розповідає:

А Ісус, віру їхню побачивши, каже розслабленому: Відпускаються, сину, гріхи тобі! Там же сиділи дехто з книжників, і в серцях своїх думали: Чого Він говорить отак? Зневажає Він Бога... Хто може прощати гріхи, окрім Бога Самого? І зараз Ісус відчув Духом Своїм, що вони так міркують собі, і сказав їм: Що таке ви в серцях своїх думаєте? Що легше: сказати розслабленому: Гріхи відпускаються тобі, чи сказати: Уставай, візьми ложе своє та й ходи? Але щоб ви знали, що Син Людський має владу прощати гріхи на землі, каже розслабленому: Тобі Я наказую: Уставай, візьми ложе своє, та й іди у свій дім! І той устав, і негайно взяв ложе, і вийшов перед усіма, так що всі дивувались і славили Бога, й казали: Ніколи такого не бачили ми!(Мк.2:5-12).

Після завершення першого проповідницького турне по Галілеї наш Господь повернувся до Свого дому в Капернаумі. Відпочити Йому не вдалося. Люди швидко дізналися про Його прибуття до дому. «І зібралось багато, аж вони не вміщалися навіть при дверях. А Він їм виголошував слово» (Мк.2:2). Потребу людей Ісус задовольняв, проповідуючи їм слово, як це Він робив упродовж всієї подорожі по Галілеї. Те, що вирізняло саме це проповідування від інших, це те, яким чином Ісус повівся зі розслабленим, відповідь, яку Він дав книжникам, і те, що Він назвав Себе Сином Людським.

Палестинські будинки будувалися зі пласкими дахами і зовнішніми сходами, що вели на дах. Сам дах був складений зі товстих грязевих чи глиняних плит покритих ґрунтом з трав’яним шаром. Це дозволяло друзям паралізованого чоловіка розібрати частину даху і опустити ложе зі хворим прямісінько перед Ісусом. Друзі розслабленого були не лише винахідливі, але також і наполегливими. Чому? Тому що вони вірили, що Ісус може зцілити і зцілить їхнього друга. Вони щиро вірили в Господа і Господь визнав їхні дії за те, чим вони були, за дії віри. Нічого не було і не є прихованим від Господа.

Це стає ще більш ясним у передніх словах Ісуса до розслабленого: «Відпускаються, сину, гріхи тобі!». Ісус читає серце чоловіка і знає, що ще гірше ніж параліч турбує його, – гріхи. Окрім того, всяке страждання і хвороба є справді результатом відділення людства від Бога. Саме через те Господь перше задовольняє цю потребу, бо прощення є найбільшою потребою наших сердець.

Серед присутніх були деякі, кому не сподобалися люблячі слова нашого Господа. Це були книжники, вчителі закону, ті, хто мав знати краще. Вони бачили в Ісусі не Сина Божого, Котрий прийшов викупити їх та всіх людей, а суперника, котрий може позбавити їх поваги і пошани, до яких вони звикли як вчителі Божого закону. Вони чули послання Ісуса і були свідками Його чуд, а знаючи Писання, вони не мали жодної причини Його відкидати. Однак, вони затверділи своїми серцями. Їхня присутність мала одну мету – знайти помилку в Ісусі. Оскільки наш Господь знав це, ми дивуємось, як лагідно Ісус поводиться з книжниками. Він залишає двері віри відчиненими для них.

Святий Дух дозволив Маркові записати їхні думки, що виявляє для нас стан їхніх сердець. «Чого Він говорить отак? Зневажає Він Бога... Хто може прощати гріхи, окрім Бога Самого?». Книжники не хочуть відкривати свої серця Добрій Звістці Спасителя. В зневажливій формі вони називають Його: «Ось цей». Вони справді вірно кажуть: «Хто може прощати гріхи, окрім Бога Самого?». Однак, вони глибоко помиляються, коли кажуть: «Зневажає Він Бога».

Продовження в аудіо...