Колись сім демонів обгортали душу Марії. Це було до Ісуса. Якими були її муки з ними? Що означало для неї це звільнення? Якими були її почуття до Ісуса? Що вона відчувала, коли римський вояк перевіряв чи Той мертвий? Римляни це добре робили за допомогою списа. Христос справді помер. Він справді був мертвим. Це було у п’ятницю.
Тепер вже неділя. Марія вийшла з дому, коли «ще темно було», щоб намастити Його тіло. Але коли «прийшла Марія Магдалина до гробу, та й бачить, що камінь від гробу відвалений» (Ів.20:1), там не було нічого для неї, окрім того щоб стояти і плакати. Тіла не було. Коли здавалося, що гірше вже не буде, коли вже не було чого забирати в неї, навіть мертве тіло пропало.
«А Марія стояла при гробі назовні та й плакала. Плачучи, нахилилась до гробу. І бачить два Анголи, що в білім сиділи, один у головах, а другий у ніг, де лежало Ісусове тіло... І говорять до неї вони: Чого плачеш ти, жінко? Та відказує їм: Узяли мого Господа, і я не знаю, де Його поклали... І, сказавши оце, обернулась назад, і бачить Ісуса, що стояв, та вона не пізнала, що то Ісус... Промовляє до неї Ісус: Чого плачеш ти, жінко? Кого ти шукаєш? Вона ж, думаючи, що то садівник, говорить до Нього: Якщо, пане, узяв ти Його, то скажи мені, де поклав ти Його, і Його я візьму! Ісус мовить до неї: Маріє! А вона обернулася та по-єврейському каже Йому: Раббуні! цебто: Учителю мій! Говорить до неї Ісус: Не торкайся до Мене, бо Я ще не зійшов до Отця» (Ів.20:11-17).
«Не торкайся до Мене», не тримайся Мене, бо саме це вона робила – тримала Його, щоб більше не відпустити. Йому ж потрібно йти до Отця, щоб бути з нею не лише тимчасово, обмежений відтинок часу, але постійно перебувати і не тільки з нею. «Не торкайся до Мене», бо наші взаємини змінилися, вони тепер інші, не тепер – Я йду до Отця.
Що означало бути християнином саме тоді, у той окремий, невимовний момент? Можна тільки уявляти, як Марія повільно відкривалася до цього неосяжного, чи власне як це неосяжне повільно відкривалося їй. Потрібно було трохи часу, щоб її душа обгорнула себе цим і усім, що повернулося до неї, коли Він промовив: «Маріє!»…
Можливо Ісус насправді не помирав. Можливо Він був знятий зі хреста, а пізніше, лежачи у могилі, Він відновився і пішов. Чи можливо Його послідовники вкрали тіло і поширили звістку, що Він живий. Можливо у Нього був брат близнюк, котрий з’явився раз чи два після смерті Ісуса. Можливо мав місце масовий гіпноз, чи відбулася надзвичайно хитра змова. Чи може це просто легенда, яка розвинулася роками пізніше?
Справді, логіка у всіх цих теорій має багато великих дір, а багато компетентних істориків проїхалися через них не один раз величезними транспортними засобами. І все ж, якими б слабкими ці пояснення не були, хіба вони не правдивіші від історії написаній Іваном?
Без того, щоб казати, що наша віра це лише судження стосовно історичних доказів, варто зазначити, що ці теорії не мають жодного доказу. Насправді, вони суперечать усім доказам, які ми маємо. Яким доказам? Ми маємо записані свідчення очевидців, тих, хто був присутній, хто віддав усе своє життя цьому свідченню, і хто охоче пролив би свою кров, ніж поступився простими словами: «Ісус живе!».
Продовження в аудіо...
Колись сім демонів обгортали душу Марії. Це було до Ісуса. Якими були її муки з ними? Що означало для неї це звільнення? Якими були її почуття до Ісуса? Що вона відчувала, коли римський вояк перевіряв чи Той мертвий? Римляни це добре робили за допомогою списа. Христос справді помер. Він справді був мертвим. Це було у п’ятницю.
Тепер вже неділя. Марія вийшла з дому, коли «ще темно було», щоб намастити Його тіло. Але коли «прийшла Марія Магдалина до гробу, та й бачить, що камінь від гробу відвалений» (Ів.20:1), там не було нічого для неї, окрім того щоб стояти і плакати. Тіла не було. Коли здавалося, що гірше вже не буде, коли вже не було чого забирати в неї, навіть мертве тіло пропало.
«А Марія стояла при гробі назовні та й плакала. Плачучи, нахилилась до гробу. І бачить два Анголи, що в білім сиділи, один у головах, а другий у ніг, де лежало Ісусове тіло... І говорять до неї вони: Чого плачеш ти, жінко? Та відказує їм: Узяли мого Господа, і я не знаю, де Його поклали... І, сказавши оце, обернулась назад, і бачить Ісуса, що стояв, та вона не пізнала, що то Ісус... Промовляє до неї Ісус: Чого плачеш ти, жінко? Кого ти шукаєш? Вона ж, думаючи, що то садівник, говорить до Нього: Якщо, пане, узяв ти Його, то скажи мені, де поклав ти Його, і Його я візьму! Ісус мовить до неї: Маріє! А вона обернулася та по-єврейському каже Йому: Раббуні! цебто: Учителю мій! Говорить до неї Ісус: Не торкайся до Мене, бо Я ще не зійшов до Отця» (Ів.20:11-17).
«Не торкайся до Мене», не тримайся Мене, бо саме це вона робила – тримала Його, щоб більше не відпустити. Йому ж потрібно йти до Отця, щоб бути з нею не лише тимчасово, обмежений відтинок часу, але постійно перебувати і не тільки з нею. «Не торкайся до Мене», бо наші взаємини змінилися, вони тепер інші, не тепер – Я йду до Отця.
Що означало бути християнином саме тоді, у той окремий, невимовний момент? Можна тільки уявляти, як Марія повільно відкривалася до цього неосяжного, чи власне як це неосяжне повільно відкривалося їй. Потрібно було трохи часу, щоб її душа обгорнула себе цим і усім, що повернулося до неї, коли Він промовив: «Маріє!»…
Можливо Ісус насправді не помирав. Можливо Він був знятий зі хреста, а пізніше, лежачи у могилі, Він відновився і пішов. Чи можливо Його послідовники вкрали тіло і поширили звістку, що Він живий. Можливо у Нього був брат близнюк, котрий з’явився раз чи два після смерті Ісуса. Можливо мав місце масовий гіпноз, чи відбулася надзвичайно хитра змова. Чи може це просто легенда, яка розвинулася роками пізніше?
Справді, логіка у всіх цих теорій має багато великих дір, а багато компетентних істориків проїхалися через них не один раз величезними транспортними засобами. І все ж, якими б слабкими ці пояснення не були, хіба вони не правдивіші від історії написаній Іваном?
Без того, щоб казати, що наша віра це лише судження стосовно історичних доказів, варто зазначити, що ці теорії не мають жодного доказу. Насправді, вони суперечать усім доказам, які ми маємо. Яким доказам? Ми маємо записані свідчення очевидців, тих, хто був присутній, хто віддав усе своє життя цьому свідченню, і хто охоче пролив би свою кров, ніж поступився простими словами: «Ісус живе!».
Продовження в аудіо...