«І ото, коли сів Він із ними до столу, то взяв хліб, поблагословив, і, ламаючи, їм подавав... Тоді очі відкрилися їм, і пізнали Його. Але Він став для них невидимий...» (Лк.24:30-31).
Так закінчився для двох учнів перший день тижня, день Воскресіння їхнього Господа Ісуса Христа.
Майже рік назад для п’яти тисяч чоловіків, не рахуючи жінок і дітей, день також йшов до завершення. А після слухання про Боже Царство і зцілення хворих до Ісуса підійшли дванадцятеро та й сказали Йому: «Відпусти вже людей, нехай вони йдуть у довколишні села й оселі спочити й здобути поживи, бо ми тут у місці безлюдному!» (Лк.9:12). «І сказав Він до учнів Своїх: Розсадіть їх рядами по п'ятидесяти. І зробили отак, і всіх їх розсадили. І Він узяв п'ять хлібів та дві рибі, споглянув на небо, поблагословив їх, і поламав, і дав учням, щоб клали народові. І всі їли й наситились! А з кусків позосталих зібрали дванадцять кошів» (Лк.9:14-17).
Трохи згодом, будучи на самоті зі Своїми учнями, Ісус запитав їх: «За кого Мене люди вважають? Вони ж відповіли та сказали: За Івана Христителя, а ті за Іллю, а інші, що воскрес один із давніх пророків. А Він запитав їх: А ви за кого Мене маєте? Петро ж відповів та сказав: За Христа Божого! Він же їм заказав, і звелів не казати нікому про це. І сказав Він: Синові Людському треба багато страждати, і Його відцураються старші, і первосвященики, і книжники, і буде Він убитий, але третього дня Він воскресне!» (Лк.9:18-22).
Коли ж це пророцтво про Сина Людського вже виповнилося, саме того ж дня, двоє учнів ідуть із Єрусалиму до села Еммаус. По дорозі вони розмовляють між собою. Ось до них підходить Незнайомець. І не даючи Себе впізнати, запитує їх: «Що за речі такі, що про них між собою в дорозі міркуєте, і чого ви сумні? І озвався один, йому ймення Клеопа, та й промовив до Нього: Ти хіба тут у Єрусалимі єдиний захожий, що не знає, що сталося в нім цими днями? І спитався Він їх: Що таке? А вони розповіли Йому: Про Ісуса Назарянина, що Пророк був, могутній у ділі й у слові перед Богом і всім народом. Як первосвященики й наша старшина Його віддали на суд смертний, і Його розп'яли... А ми сподівались були, що Це Той, що має Ізраїля визволити. І до того, оце третій день вже сьогодні, як усе оте сталося... А дехто з наших жінок, що рано були коло гробу, нас здивували: вони тіла Його не знайшли, та й вернулися й оповідали, що бачили й з'явлення Анголів, які кажуть, що живий Він... І пішли дехто з наших до гробу, і знайшли так, як казали й жінки; та Його не побачили...» (Лк.24:17-24).
Чи не нагадують ці двоє учнів багатьох з нас? Ніби всі про все знають. Знають, що Божий Син стався людиною, що Він страждав, помер на хресті, був похований та воскрес на третій день. Більшість навіть вітають один одного: «Христос воскрес! Воістину воскрес!». Проте, як усе це стосується їх особисто, залишається для них закритим, подібно до цих двох учнів, що йшли з Єрусалиму в Еммаус.
Вони знали Його як Ісуса Назарянина, котрий на початку Свого публічного служіння читав про Себе в синагозі міста Назарет від пророка Ісаї: «На Мені Дух Господній, бо Мене Він помазав, щоб Добру Новину звіщати вбогим. Послав Він Мене проповідувати полоненим визволення, а незрячим прозріння, відпустити на волю помучених, щоб проповідувати рік Господнього змилування» (Лк.4:18-19). Вони визнавали Його за Пророка могутнього в ділі та слові, Пророка, про якого писав Мойсей: «Пророка з-посеред тебе, з братів твоїх, Такого, як я, поставить тобі Господь, Бог твій, Його будете слухати» (5М.18:15). Вони мали навіть на Нього якісь месіанські сподівання, які мали відповідати Божому плану визволення Ізраїлю, бо ходив Він «перед Богом і всім народом».
Продовження в аудіо...
«І ото, коли сів Він із ними до столу, то взяв хліб, поблагословив, і, ламаючи, їм подавав... Тоді очі відкрилися їм, і пізнали Його. Але Він став для них невидимий...» (Лк.24:30-31).
Так закінчився для двох учнів перший день тижня, день Воскресіння їхнього Господа Ісуса Христа.
Майже рік назад для п’яти тисяч чоловіків, не рахуючи жінок і дітей, день також йшов до завершення. А після слухання про Боже Царство і зцілення хворих до Ісуса підійшли дванадцятеро та й сказали Йому: «Відпусти вже людей, нехай вони йдуть у довколишні села й оселі спочити й здобути поживи, бо ми тут у місці безлюдному!» (Лк.9:12). «І сказав Він до учнів Своїх: Розсадіть їх рядами по п'ятидесяти. І зробили отак, і всіх їх розсадили. І Він узяв п'ять хлібів та дві рибі, споглянув на небо, поблагословив їх, і поламав, і дав учням, щоб клали народові. І всі їли й наситились! А з кусків позосталих зібрали дванадцять кошів» (Лк.9:14-17).
Трохи згодом, будучи на самоті зі Своїми учнями, Ісус запитав їх: «За кого Мене люди вважають? Вони ж відповіли та сказали: За Івана Христителя, а ті за Іллю, а інші, що воскрес один із давніх пророків. А Він запитав їх: А ви за кого Мене маєте? Петро ж відповів та сказав: За Христа Божого! Він же їм заказав, і звелів не казати нікому про це. І сказав Він: Синові Людському треба багато страждати, і Його відцураються старші, і первосвященики, і книжники, і буде Він убитий, але третього дня Він воскресне!» (Лк.9:18-22).
Коли ж це пророцтво про Сина Людського вже виповнилося, саме того ж дня, двоє учнів ідуть із Єрусалиму до села Еммаус. По дорозі вони розмовляють між собою. Ось до них підходить Незнайомець. І не даючи Себе впізнати, запитує їх: «Що за речі такі, що про них між собою в дорозі міркуєте, і чого ви сумні? І озвався один, йому ймення Клеопа, та й промовив до Нього: Ти хіба тут у Єрусалимі єдиний захожий, що не знає, що сталося в нім цими днями? І спитався Він їх: Що таке? А вони розповіли Йому: Про Ісуса Назарянина, що Пророк був, могутній у ділі й у слові перед Богом і всім народом. Як первосвященики й наша старшина Його віддали на суд смертний, і Його розп'яли... А ми сподівались були, що Це Той, що має Ізраїля визволити. І до того, оце третій день вже сьогодні, як усе оте сталося... А дехто з наших жінок, що рано були коло гробу, нас здивували: вони тіла Його не знайшли, та й вернулися й оповідали, що бачили й з'явлення Анголів, які кажуть, що живий Він... І пішли дехто з наших до гробу, і знайшли так, як казали й жінки; та Його не побачили...» (Лк.24:17-24).
Чи не нагадують ці двоє учнів багатьох з нас? Ніби всі про все знають. Знають, що Божий Син стався людиною, що Він страждав, помер на хресті, був похований та воскрес на третій день. Більшість навіть вітають один одного: «Христос воскрес! Воістину воскрес!». Проте, як усе це стосується їх особисто, залишається для них закритим, подібно до цих двох учнів, що йшли з Єрусалиму в Еммаус.
Вони знали Його як Ісуса Назарянина, котрий на початку Свого публічного служіння читав про Себе в синагозі міста Назарет від пророка Ісаї: «На Мені Дух Господній, бо Мене Він помазав, щоб Добру Новину звіщати вбогим. Послав Він Мене проповідувати полоненим визволення, а незрячим прозріння, відпустити на волю помучених, щоб проповідувати рік Господнього змилування» (Лк.4:18-19). Вони визнавали Його за Пророка могутнього в ділі та слові, Пророка, про якого писав Мойсей: «Пророка з-посеред тебе, з братів твоїх, Такого, як я, поставить тобі Господь, Бог твій, Його будете слухати» (5М.18:15). Вони мали навіть на Нього якісь месіанські сподівання, які мали відповідати Божому плану визволення Ізраїлю, бо ходив Він «перед Богом і всім народом».
Продовження в аудіо...