Івана 20:1-10 - Господнє Воскресіння!

«А дня першого в тижні, рано вранці, як ще темно було, прийшла Марія Магдалина до гробу, та й бачить, що камінь від гробу відвалений. Тож біжить вона та й прибуває до Симона Петра, та до другого учня, що Ісус його любив, та й каже до них: Взяли Господа з гробу, і ми не знаємо, де поклали Його! Тоді вийшов Петро й другий учень, і до гробу пішли. Вони ж бігли обидва укупі, але другий той учень попереду біг, хутчіш від Петра, і перший до гробу прибув. І, нахилившися, бачить лежить плащаниця... Але він не ввійшов. Прибуває і Симон Петро, що слідком за ним біг, і входить до гробу, і плащаницю оглядає, що лежала, і хустка, що була на Його голові, лежить не з плащаницею, але осторонь, згорнена, в іншому місці... Тоді ж увійшов й інший учень, що перший до гробу прибув, і побачив, і ввірував. Бо ще не розуміли з Писання вони, що Він має воскреснути з мертвих. І учні вернулися знову до себе» (Ів.20:1-10).

Чому ми боїмося смерті?

Марія боялась… Її Ісус мертвий… Вона не лише втратила дорогого їй друга, але й усю надію на спасіння. Рано вранці, першого дня тижня, Марія йде до Ісусового гробу. Не доходячи до місця, вона “бачить, що камінь від гробу відвалений.” Зі страхом Марія біжить назад до Єрусалиму, щоб сказати Петрові та Іванові цю жахливу новину: “Взяли Господа з гробу, і ми не знаємо, де поклали Його!” Вона не розуміла, що означає порожня могила. Налякана, Марія бачила лише смерть.

Ми пізнаємо чи коштуємо смерть різними способами. Когось смерть лякає невідомістю потойбіччя. Ми часто боїмося того, чого не знаємо, чи чого не бачили. Смерть лякає, бо вона веде до невідомого. Смерть також лякає, бо вона часто болюча, і не лише для помираючого, але й для залишеного… Жінка помирає від хвороби, плин якої швидкий або повільний. Чоловік гине раптово на війні чи у якійсь трощі. Як би не приходила смерть, вона робить це несподівано. Ми не так часто готові до смерті. Ми боїмося смерті і не хочемо мати з нею справи. Помираючі змушують нас думати про нашу смертність. Це не ті думки, якими ми хотіли б себе розважити.

Деякі люди не лякаються смерті. Вони розглядають її як перехід у небуття. Це просто кінець, чогось іншого поза цим не варто чекати. Таким є природний плин усього живого. Марно знайти якийсь зміст чи то в смерті, чи то в житті. Ми – це просто біологічні процеси випадкового матеріалу випадкового світу. Ми живемо, трудимось і помираємо. Це все.

Однак, для більшості з нас смерть представляє втрату, найболючішу з усіх втрат. Смерть забирає в нас найближчих. Вона розділяє нас від тих, хто наповнюють наше життя. Смерть залишає нас самотніми. Перед обличчям смерті – ми немічні та безпорадні. Медичні досягнення можуть допомогти у лікуванні хвороби чи у подовженні життя, проте смерть залишається кінцем.

Як би ми не розглядали смерть, кожен з нас зустрінеться з нею. Ніхто не застрахований від неї. Однак те, що багато не знають, це те, що фізична смерть є лише блідим образом значно глибшої та серйознішої смерті. Всі ми за природою мертві перед Богом. Наше тлінне існування знаходиться у гострому контрасті до того життя, чим є сам Бог і що Він бажає нам дати. Бог – це життя, Він живий. Лише Бог Сам по Собі є, і Він є поза всього іншого. Усе інше отримує своє існування, своє життя, від Нього. Він - “живий Бог.” Усі інші “боги,” які зовсім не боги, є лише ідолами.

Лише у світлі Божого життя ми можемо справді зрозуміти нашу смерть. Наша смерть, що вкорінена в Адамовому гріху, є спільним спадком всього людства. Вона перечить Божому життю. Бог створив нас жити, вдихнувши в нас життя … Проте ми повстали. Ми відкинули Його слово. Ми вибрали смерть. Ми вибрали гріх. Саме тому наша смерть – це так серйозно. Хіба це вже так дивно, що ми боїмося? Хіба дивно, що ми не знаходимо ніякого змісту в смерті? Це вже не дивно, що наші скорботи такі глибокі. Смерть лякає! Вона беззмістовна! Вона приносить нам нескінченні скорботи!

Продовження в аудіо...