«Не хочу ж я, браття, щоб не відали ви про покійних, щоб ви не сумували, як і інші, що надії не мають. Коли бо ми віруємо, що Ісус був умер і воскрес, так і покійних через Ісуса приведе Бог із Ним. Бо це ми вам кажемо словом Господнім, що ми, хто живе, хто полишений до приходу Господнього, ми не попередимо покійних» (1Сол.4:13-15).
Стійких перед обличчям переслідувань вірних солунської громади турбувало одне: Що буде з віруючими, які померли до Ісусового повернення у славі? Чи вони пропадуть саме через те, що померли до другого Христового приходу?
Здається, що через свій нетривалий візит у Солуні, Павло не мав нагоди обговорити це. Тепер він знав, що саме брак знання про це питання турбувало солунян. Вони переймалися долею своїх віруючих друзів, родичів і рідних, які вже померли.
Відразу варто відмітити як апостол називає померлих віруючих. Він говорить про них як про «покійних», чи «заснулих», «умерлих у Христі». Для «умерлих у Христі» смерть виглядає як сон. Це як сон, при якому тіло особи зовсім не усвідомлює, що відбувається навколо нього. Але коли людина пробуджується, вона знову використовує свої здібності та відчуття у повній мірі.
Ми не боїмося в ночі класти голову на подушку і засинати. Ми знаємо, що наступного дня ми пробудимось. Так само є і смерть. Нам не слід боятися класти голову на подушку смерті та засинати. Ісус пробудить нас до славного вічного дня.
Люди без цієї впевненої надії будуть тужити так, ніби в них немає жодної втіхи. У найкращому випадку вони можуть триматися спогадів про своїх померлих рідних. Чи можливо вони будуть шукати втіхи у великих похоронах зі дорогою труною та великим числом вінків і квітів.
Павло не каже, що християни не плачуть і не сумують. Він просто каже, «щоб ви не сумували, як і інші». Звісно, що є смуток смерті. Ніхто не може, навіть на короткий час, розлучатися без почуття смутку. Проте, оскільки Павло не хоче, щоб солуняни сумували без надії, як більшість людей, він звіщає їм факти про смерть християн і про Господній прихід. На кожному похороні вони можуть втішати один одного цими істинами.
Апостол розпочинає з найосновнішого: Ісус помер, а потім воскрес, показуючи Свою цілковиту владу над смертю. І якщо вони вірують у це, а Павло знає, що вони вірують, тоді наступна істина віри буде йти пліч-о-пліч з цим. Ісус обіцяв, що Його воскресіння означає, що ми також воскреснемо з мертвих: «Бо живу Я – і ви жити будете!» (Ів.14:19).
П’ять років пізніше Павло писатиме громаді, що у Коринті, про саму сутність Євангелія, Доброї Звістки: «Звіщаю ж вам, браття, Євангелію, яку я вам благовістив, і яку прийняли ви, в якій і стоїте, якою й спасаєтесь, коли пам’ятаєте, яким словом я благовістив вам, якщо тільки ви ввірували не наосліп. Бо я передав вам найперш, що й прийняв, що Христос був умер ради наших гріхів за Писанням, і що Він був похований, і що третього дня Він воскрес за Писанням» (1Кор.15:1-4). А згодом додасть: «Коли ми надіємося на Христа тільки в цьому житті, то ми найнещасніші від усіх людей! Та нині Христос воскрес із мертвих, первісток серед покійних. Смерть бо через людину, і через Людину воскресення мертвих. Бо так, як в Адамі вмирають усі, так само в Христі всі оживуть, кожен у своєму порядку: первісток Христос, потім ті, що Христові, під час Його приходу» (1Кор.15:19-23). Таким чином, ми впевнені, що коли повернеться Ісус, Він пробудить нас від сну смерті та приведе нас на небо.
«Не хочу ж я, браття, щоб не відали ви про покійних, щоб ви не сумували, як і інші, що надії не мають. Коли бо ми віруємо, що Ісус був умер і воскрес, так і покійних через Ісуса приведе Бог із Ним. Бо це ми вам кажемо словом Господнім, що ми, хто живе, хто полишений до приходу Господнього, ми не попередимо покійних» (1Сол.4:13-15).
Стійких перед обличчям переслідувань вірних солунської громади турбувало одне: Що буде з віруючими, які померли до Ісусового повернення у славі? Чи вони пропадуть саме через те, що померли до другого Христового приходу?
Здається, що через свій нетривалий візит у Солуні, Павло не мав нагоди обговорити це. Тепер він знав, що саме брак знання про це питання турбувало солунян. Вони переймалися долею своїх віруючих друзів, родичів і рідних, які вже померли.
Відразу варто відмітити як апостол називає померлих віруючих. Він говорить про них як про «покійних», чи «заснулих», «умерлих у Христі». Для «умерлих у Христі» смерть виглядає як сон. Це як сон, при якому тіло особи зовсім не усвідомлює, що відбувається навколо нього. Але коли людина пробуджується, вона знову використовує свої здібності та відчуття у повній мірі.
Ми не боїмося в ночі класти голову на подушку і засинати. Ми знаємо, що наступного дня ми пробудимось. Так само є і смерть. Нам не слід боятися класти голову на подушку смерті та засинати. Ісус пробудить нас до славного вічного дня.
Люди без цієї впевненої надії будуть тужити так, ніби в них немає жодної втіхи. У найкращому випадку вони можуть триматися спогадів про своїх померлих рідних. Чи можливо вони будуть шукати втіхи у великих похоронах зі дорогою труною та великим числом вінків і квітів.
Павло не каже, що християни не плачуть і не сумують. Він просто каже, «щоб ви не сумували, як і інші». Звісно, що є смуток смерті. Ніхто не може, навіть на короткий час, розлучатися без почуття смутку. Проте, оскільки Павло не хоче, щоб солуняни сумували без надії, як більшість людей, він звіщає їм факти про смерть християн і про Господній прихід. На кожному похороні вони можуть втішати один одного цими істинами.
Апостол розпочинає з найосновнішого: Ісус помер, а потім воскрес, показуючи Свою цілковиту владу над смертю. І якщо вони вірують у це, а Павло знає, що вони вірують, тоді наступна істина віри буде йти пліч-о-пліч з цим. Ісус обіцяв, що Його воскресіння означає, що ми також воскреснемо з мертвих: «Бо живу Я – і ви жити будете!» (Ів.14:19).
П’ять років пізніше Павло писатиме громаді, що у Коринті, про саму сутність Євангелія, Доброї Звістки: «Звіщаю ж вам, браття, Євангелію, яку я вам благовістив, і яку прийняли ви, в якій і стоїте, якою й спасаєтесь, коли пам’ятаєте, яким словом я благовістив вам, якщо тільки ви ввірували не наосліп. Бо я передав вам найперш, що й прийняв, що Христос був умер ради наших гріхів за Писанням, і що Він був похований, і що третього дня Він воскрес за Писанням» (1Кор.15:1-4). А згодом додасть: «Коли ми надіємося на Христа тільки в цьому житті, то ми найнещасніші від усіх людей! Та нині Христос воскрес із мертвих, первісток серед покійних. Смерть бо через людину, і через Людину воскресення мертвих. Бо так, як в Адамі вмирають усі, так само в Христі всі оживуть, кожен у своєму порядку: первісток Христос, потім ті, що Христові, під час Його приходу» (1Кор.15:19-23). Таким чином, ми впевнені, що коли повернеться Ісус, Він пробудить нас від сну смерті та приведе нас на небо.